«Я завжди думав, що мода є законним предметом для мистецтва… У деякому сенсі, хіба не були Енгр, Сарджент, Хокні та Алекс Кац (та величезна кількість інших) fashion-художниками? І подивіться на те, яким чином такі fashion-ілюстратори як Еірк та Антоніо, чи Рене Грюо допомогли визначити часи, у які живемо ми. Вони були схожі на будь-якого фотографа у роздумах над тим, як ми хочемо дивитися, і як ми хочемо жити». – Девід Даунтон, сучасний ілюстратор.
Гортаючи модні журнали, ми звикли бачити яскраві фотосесії останніх колекцій модних дизайнерів, новинок косметики та аксесуарів. Але останнім часом з ними цілком гармонійно уживається ілюстрація, яка в 30-х роках XX-го століття почала витіснятися зі світу моди, не витримуючи конкуренції з технічним прогресом. І це справедливо, адже саме ілюстрація виконувала функції фотографії тоді, коли до появи фотоапарату було ще дуже далеко: знайомила з модними новинками, демонструвала нові наряди та тенденції.
Незважаючи на однакові функції, ілюстрація, все ж, надає авторові більше місця для прояву свого таланту та індивідуальності, що наділяє її особливим настроєм та магією, залишаючи місце для фантазії.
У ХХI столітті fashion-ілюстрація почала відроджуватися, з’явилася велика кількість ілюстраторів, які демонструють різноманітні техніки, але більшість з них знаходять натхнення у роботах авторів, які стояли у самих витоків.
Історія fashion-ілюстрації
Fashion-ілюстрація існує вже більше 500 років. Її прообразами можна вважати гравюри та офорти XVI –XVII століть із зображенням дам та кавалерів, модників і модниць. Наприклад, у кінці ХVІ століття в Іспанії з’явилися книги із зображенням одягу та рекомендаціями з питань шиття.
У той час одним з перших fashion-ілюстраторів вважається чеський графік та художник Вацлав Холлар (Wenceslaus Hollar) (13 червня 1607 – 28 березня 1677), який творив у Лондоні з 1640 року. Холлар працював у техніці офорту, він створив біля 2740 гравюр на різноманітні теми, серед яких були і зображення жіночих костюмів.
У 1679 році у Франції, в Ліоні, починає виходити журнал «Mercure Galant», з якого починається історія модного глянцю. Журнал прикрашали малюнки, зроблені вручну відомими французькими художниками: Абрахамом Боссом (Abraham Bosse), П’єром Боннаром (Pierre Bonnard) та іншими.
З того часу видання, у яких розміщувалися гравюри з зображенням модного одягу, стали звичним явищем, і модники в усьому світі з нетерпінням чекали свіжих випусків. Перші ж справжні журнали про моду виникли в другій половині XVIII-го століття, – саме тоді fashion-ілюстрація почала активно розвиватися, а час її розквіту настає у період з XIX по першу половину XX століть. Цей час подарував світу талановитих ілюстраторів, які значною мірою вплинули на сприйняття моди як мистецтва.
1850-1900 рр. Помітними фігурами у модному світі були італійський живописець Джованні Болдіні (Giovanni Boldini, 1842-1931) та американський графік Чарльз Дана Гібсон (Charles Dana Gibson, 1867-1944).
Джованні Болдіні, будучи чудовим портретистом кінця XIX — початку XX століття, в історію увійшов, все-таки, як один з перших модних ілюстраторів. На його картинах з’являлися впевнені у собі знатні дами у вишуканих вечірніх туалетах. Героїня Болдіні має ріст вищий середнього, невеликі груди та дуже струнка.
Ще більше відзначився колега Болдіні, Чарльз Дана Гібсон. Героїні його робіт настільки збуджували уяву, що реальні жінки прагнули бути схожими на них, копіюючи їхні зачіски та стиль життя. Його дівчата, які увійшли в історію з терміном «Дівчата Гібсона», стали справжніми іконами стилю – такими, якими зараз є топ-моделі, слебріті та fashion-блогери. Гібсон за допомогою пера та чорнил зображував своїх дівчат з високими зачісками (так в історію увійшов іще один термін – «пучок Гібсона»), струнким тілом, вдягнутими відповідно останніх модних тенденцій, відкритими і всебічно розвинутими, вони вільно та на рівних поводять себе з чоловіками.
З 1886 року Гібсон розпочинає своє 30-річне співробітництво з журналом Life. У 1918 році він стає редактором журналу, а пізніше і його власником.
Роботи художника також розміщувалися і на сторінках інших відомих видань Нью-Йорку: Harper’s Weekly, Scribners, Collier’s.
1900-1910 рр.: Цей період вважається «золотою ерою» fashion-ілюстрації. Жанр також починає використовуватися в рекламі. Помітною фігурою у цей проміжок часу стає французький ілюстратор Поль Ірібе (Paul Iribe) (1883-1935). Розвиток друкованої технології надали художнику можливість поєднувати графіку і яскраві локальні кольори, що значно вплинуло на формування його власного стилю. Доленосним у біографії ілюстратора стає співробітництво з дизайнером одягу Полем Пуаре. В результаті такого тандему з’являються малюнки з жінками у дизайнерському одязі – те, що зараз прийнято називати «шуттінгами».
Поль Ірібе також близько знав Коко Шанель, яка була і його музою, і моделлю. Роботи Поля з’являлися на сторінках таких видань як La Gazette du Bon Ton, Vogue, Femina.
Якщо Поль Ірібе використовував колір частково, переважно залишаючи біле тло, то його сучасник Жорж Барб’є (George Barbier, 1882 – 1932) робив свої ілюстрації повністю кольоровими. Історики моди вважають, що саме малюнки француза Барб’є стали поштовхом для розвитку стилю ар-деко у модній ілюстрації. Жорж не тільки малював для La Gazette du Bon Ton, Vogue, але й часто виступав автором критичних матеріалів.
1910-1920 рр. У цей період одним з найпомітніших ілюстраторів був француз Жорж Лєпап (Georges Lepape, 1887-1971), який також міг похизуватися співпрацею з дизайнером Полем Пуаре, малюючи його наряди для журналів, а також оформлюючи його перший рекламний буклет. Стиль Лєпапа характеризують більш плоскими жіночими фігурами та більш декоративним рішенням. Він стає популярним майстром обкладинок: для Vogue художник зробив їх більше 100. Крім цього, Лєпап співпрацював з с журналами Harper’s Bazaar і Femina.
Інша, не менш помітна, фігура того часу – американець Коль Філіпс (Coles Phillips, 1880-1927), який розробив новаторський метод, де фон ставав головним суб’єктом ілюстрації. Цей прийом назвали «Зникаючі дівчата». Замість ідеалізованих «Дівчат Гібсона» в журналах почали з’являтися більш сучасні, активні, атлетичної будови жінки.
Першу обкладинку для Life Філіпс намалював у 1908 році у лютому, що стало відправною точкою його успіху – за наступні 4 роки він підготував не менше 54 обкладинок для цього журналу. Після цього він підписав п’ятирічний контракт з журналом Good Housekeeping. Коль Філіпс був одним з перших ілюстраторів, які наполягали на наявності підпису автора, включаючи рекламні роботи.
Філіпс творив аквареллю і завжди малював з натури, відмовляючись від фотографії.
1920-1930 рр. Відомим fashion-ілюстратором вважається Ерте (Ромен де Тіртоф (Romain de Tirtoff, 1892-1990). Він, як і багато інших ілюстраторів того часу, працював з Полем Пуаре. Всесвітню славу йому приніс контракт з Harper’s Bazar, підписаний в 1915 році на 10 років. В 20-30-ті рр. ним було створено понад 100 обкладинок для Harpers Bazaar та Vogue.
Зовсім новий підхід до fashion-ілюстрації продемонстрував художник іспанського походження Едуард Беніто (Eduardo Benito, 1891 – 1981). Захоплення кубізмом та конструктивізмом не могло не відобразитися на його роботах. Стиль Беніто нагадує кубістичні картини Пікассо, скульптури Бранкузі і портрети Модільяні. Такий оригінальний підхід оцінили редакції журналів Vogue та Vanity Fair, де Беніто два десятиріччя пропрацював головним ілюстратором.
1930-1940 рр. Американці Карл Оскар Август Еріксон (Ерік) (Eric), 1891-1958) та Рут Сігрід Графстром (Ruth Sigrid Grafstrom, 1905-1986) вносять у жанр ілюстрації новизну. Їхні роботи з’являлися на обкладинках журналів Vogue, the Delineator, Cosmopolitan, Woman’s Home Companion.
Стиль Еріка стає своєрідною візитною карткою Vogue та косметики Coty, а також інших відомих брендів.
Роботи Рут Сігрід Графстром почали з’являтися в американському Vogue в 1933 році. Критики вважають, що на її техніку вплинули французькі художники фовісти, особливо, Анрі Матісс.
1940-1950 рр. Це поворотний період для fashion-ілюстрації: журнал Vogue починає використовувати фотографію, замінюючи нею графіку. Читачі побачили перші фото-обкладинки і одразу ж полюбили такий формат подачі матеріалу. Тим не менше, ілюстрація знаходить для себе нову нішу – рекламу. Рене Буше (Rene Bouche ,1905 – 1963) и Рене Грюо (Rene Gruau, 1909 – 2004) стали одними з перших, хто спробував свої сили у рекламній ілюстрації.
Рене Буше, встигнувши попрацювати в Vogue в 1938 році, почав працювати у форматі рекламної ілюстрації з такими брендами як Elizabeth Arden, Saks Fifth Avenue та Helena Rubenstein. Його техніці характерне поєднання графіки з ефектом мокрого пензлика. Прийоми Буше широко використовують сучасні художники.
Рене Грюо став автором кращих рекламних принтів для Christian Dior. Джон Гальяно в одному зі своїх інтерв’ю казав про Грюо так: «Натхнення від Dior — це натхнення від ілюстрацій Рене Грюо. Його роботи непідвладні часу. В них живуть молодість і одержимість моментом часу, зображена графічними засобами. Вони випромінюють енергію і зухвалість Dior і є плодами багаторічної дружби з брендом».
У цей же час Сальвадор Далі (Salvador Dalí,1904-1989) створює свої перші обкладинки для Vogue, які до цих пір вважаються шедеврами в історії моди. Художник також співпрацював з Harper’s Bazaar, PlayBoy та іншими відомими журналами.
1950 – 1960 рр. Fashion-ілюстрації доводить конкурувати не лише з фотографією, але й з телекамерою. Помітною фігурою у цей час стає Кеннет Пол Блок (Kenneth Paul Block, 1924-2009), який працював в Америці. Його малюнки вирізнялися особливою сміливістю, демонструючи постійних рух. Ілюстрації Кеннета Пола нагадують кращі роботи імпресіоністів. Художник співпрацював з журналами Women’s Wear Daily та W magazine протягом майже 40 років.
Іще одним знаковим ілюстратором того десятиріччя став Ірвін Кросфвейт (Irwin Crosthwait, 1914-1981). Він також не побоявся запровадити у графіці живописні прийоми. Його стиль не залишив байдужим такі видання як Harper’s Bazar, New York Times, Herald Tribune.
1960-1970 рр. Початок 1960-х років стало кінцем епохи fashion-ілюстрації, як основної форми візуалізації предмету у глянцевих виданнях. Паралельно відзначається підйом у мистецтві, поп-музиці, кіно та фото. У цей, непростий для fashion-ілюстраторів, час заявляє про себе Керолайн Сміт (Caroline Smith). Керолайн знаходила натхнення у картинах поп-арту, яскравих символах та геометричній графіці . Вона була головним ілюстратором у таких виданнях як Harpers, Queen, Elle, Vogue and Cosmopolitan.
Іще однією художницею, яка вирішила розвиватися у напрямку fashion-іллюстрації, стала Боббі Хілсон (Bobby Hillson). Вона здобула славу мальованим репортажам з модних показів, коли фотографи ще не запрошувалися на шоу. Її стиль характерний лінійним малюнком та мінімалізмом. Боббі малювала для Vogue, The Sunday Times та The Observer.
1970-1980 рр. Одним з найбільш впливових ілюстраторів того часу був Антоніо Лопес (Antonio Lopez, 1943-1987), у творчих колах більш відомий як Антоніо, – саме так він підписував свої роботи. Його стиль – це мікс коміксів з натхненням, отриманим від робіт ілюстраторів «золотої ери». Він писав тушшю, пером, аквареллю, вугіллям, інколи включав в ілюстрації фото, зроблені фотоапаратом Polaroid. Його работи прикрашали Vogue, Harper’s Bazaar, Elle, Interview, The New York Times.
1980-1990 рр. – новий етап у розвитку fashion-ілюстрації, якому характерне повернення до 20-х років, гротеск, мінімалізм та індивідуальність. У цей час помітними фігурами були Стівен Стіпельман (Steven Stipelman) та Джордж Ставрінос (George Stavrinos).
Стівен Стіпельман, досягнувши досконалості у графіці, ділиться своїм досвідом на сторінках книги «Illustrating Fashion: Concept to Creation» («Ілюструючи моду: від концепції до втілення»), яка перевидається до цих пір, ставши справжньою «Біблією» для сучасних молодих ілюстраторів.
Стиль Джорджа Ставріноса (1948-1990) відрізняється елементами креслення, а також складним, у технічному плані, рівнем володіння олівцем. Вперше малюнок настільки деталізований. Ставрінос відомий своїми роботами для the New York City Opera, New York Times, GQ, Cosmopolitan.
1990-2000 рр. Новим випробовуванням для fashion-ілюстрації стає цифрова фотографія та комп’ютерна графіка. Але й у таких непростих умовах цей жанр ілюстрації вижив і навіть збагатився новими техніками та рішеннями. Одним з таких новаторів став Девід Даунтон (David Downton), якого називають сучасним класиком fashion-ілюстрації. Художник використовує тільки традиційні матеріали: туш, гуаш, акварель, не користуючись можливостями комп’ютера. Його роботи унікальним чином передають пластику та рух: часто це стає можливим завдяки кільком лініями або двома-трьома тонованими мазками. Малюнки Даунтона виставляються у кращих галереях по всьому світу, їх публікують головні модні журнали: Vogue, Bazaar, L’Officiel. Серед клієнтів Девіда – Tiffany & Co, Bloomingdales, Barney’s, Harrods, Top Shop, Chanel, Dior, L’Oreal, Vogue, Harper’s Bazaar, V Magazine і Музей Вікторії та Альберта. Йому позували найкрасивіші жінки світу: Ерін О`Коннор, Палома Пікассо, Катрін Денев, Лінда Євангеліста, Кармен Дель`Орефіс, Іман та Діта фон Тіз. У 2007 році Девід заснував журнал модних ілюстрацій «Pourquoi Pas?». У 2012 р. його роботи також можна було побачити у Києві.
Fashion-ілюстрація сьогодні
У наші дні модна ілюстрація відроджується. Весь накопичений досвід за історію fashion-ілюстрації витребуваний, не існує жодних обмежень, комп’ютерна графіка і пензлик уживаться мирно та гармонійно, кількість талановитих художників росте з кожним днем.
Будинки мод та бренди використовують малюнки сучасних ілюстраторів для принтів своїх нових колекцій.
Модні журнали доповнюють ними свої Fashion Stories.
Fashion-ілюстрації прикрашають вітрини магазинів та бутіків.
Відомі модні бренди, журнали, видавництва та дизайнери використовують ілюстрації у своїй роботі, у тому числі – для оформлення кампаній.
Fashion-блогери супроводжують свої «луки» ілюстрованими копіями, які малюють самі.
Або їхні «луки» надихають професійних ілюстраторів.
А деяких блогерів помічають модні журнали та пропонують співпрацю. Яскравий приклад – fashion-ілюстрації з «модною зайчихою» французького fashion-блогера Fifi Lapin, якими вона зацікавила Vogue, і тепер «модна зайчиха» Fifi Lapin – це ціла індустрія.
Все нові і нові таланти відкриваються на регулярних конкурсах fashion-ілюстрації, які проходять у багатьох країнах світу.
Fashion-ілюстрація в Україні
В Україні fashion-ілюстрація також впевнено набирає популярності, все частіше з’являючись на сторінках модних журналів. Багато українських дизайнерів співпрацюють з fashion-художниками для створення принтів, рекламних кампаній, макетів запрошення.
Колекція ELENAREVA весна-літо 2015: принти виконані художницею Катериною Лібкінд.
Колекція Антона Белінського весна-літо 2015: ілюстрації для принтів Поліни Мороз.
Патріотичні світшоти Tina Martinet з ілюстраціями Tina Martinet.
Ілюстрації Ліліт Саркісян (Lilit Sarkisian).
Ілюстрації Поліни Мєдвєдєвої.
Ілюстрації Марини Муричевої.
Сміливо можна сказати, що в Україні з’явилося ціле покоління талановитих ілюстраторів, яких з часом ставатиме ще більше, про що говорить кількість учасників Міжнародної бієнале fashion-ілюстрації IMAGO. IMAGO нещодавно пройшла в рамках 35-ї Ukrainian Fashion Week. До участі участі в бієнале надійшло понад 400 робіт від 96 авторів, більшість з яких представляли Україну. Роботи 30 фіналістів можна подивитися тут, а ось роботи переможців.
Fashion-ілюстрація пройшла довгий шлях свого творчого розвитку, витримавши конкуренцію з фотографією та іншими атрибутами нового часу і, незважаючи на деякі труднощі, ще й змогла надійно укріпитися у сучасному світі моди та мистецтва. Хто знає, можливо, в найближчому майбутньому обкладинки журналів знову будуть прикрашати малюнки, і кожен номер стане справжнім витвором мистецтва?
Підготовлено для http://hochu.ua
Лінії краси
яка чудова стаття.для мене це відкриття, ніколи не думала про ілюстрацію з цього боку
ПодобаєтьсяВподобано 1 особа
доброго дня! хто автор статті?
ПодобаєтьсяПодобається